ЦЬОГО СВЯТА СЕЛО ЧЕКАЛО ЧИ НЕ ДЕСЯТЬ РОКІВ…
То ж недарма у чисельному гурті борохівців, які прийшли цього
дня у свою новоспоруджену церкву, було так багато людей доволі похилого віку:
по три і більше то тут, то там стояли вони у святешних хустках, всі, як одна
спираючись на костури… Бо хоч ноги вже служать гірше, а пропустити таку подію у
селі бабусі не могли. Одна з молодих жіночок все раділа, що її бабуся просто…
дожила до цього празника, бо ж так багато років відкладала з пенсії
гривеньку, а церква все будувалася і будувалася… Секретар Волинської
єпархії протоієрей Миколай Бондарук, звертаючись після подячного молебню до
парафіян цього храму, сказав, що у Борохові була трохи інша ситуація з церквою,
ніж в інших селах. У деяких з них храми було закрито і спаплюжено у роки
войовничого атеїзму. Десь взагалі ніколи не було церкви. А у Борохові храм був,
та такий старенький і благенький… Та міг би ще постояти, десь підпертий, десь
би замінили частину конструкції, як це ще робиться не тільки у волинських
селах. Спорудження храму – справа не тільки богоугодна. Вона ще й затратна, бо
ж Божий дім будується фактично на віки.
Але за Божим промислом у Борохові з десять років тому взялися
таки споруджувати церкву. І коли після власне чину освячення престолу, першої
відслуженої тут Божественної Літургії, масового хресного ходу, в якому ішло
мало не все село, подячного молебню настоятель Свято-Іоанівського храму протоієрей
Олександр Кратюк почав нагороджувати особливо причетних до будівництва… То все
називав і називав імена та прізвища, иро кожного розказуючи, як у холод і дощ
працювали , наводили тут лад, як безкорисливо жертвували і часом, і гривнею, і
власною роботою, аби тільки постав у селі цей справді величний храм.
Борохівський батюшка добре побачив і оцінив зусилля громади, яка методом
народної толоки звершила таку будову. Вручав і благословенні грамоти від
митрополита Волинського і Луцького Ніфонта, й святі образи, які, без сумніву,
стануть дорогими реліквіями не в одному борохівському домі. Така увага до праці
парафіян свідчить, що священик був поруч із ними під час цієї благословенної
справи, добре знає свою громаду і є її духовним пастирем.
Корінна борохівчанка, педагог за фахом Анна Климівна Артесюк
також була відзначена нагородою. Її трудами у церкву проведено газ. Надзвичайно
цікава жінка, яка знає, здається, усе про історію села і його Божої домівки. Та
й росла неподалік церкви, а її батько, Клим Степанович Чиж, взагалі у церкві
виріс, – каже. Бо жили по сусідству зі старою церквою, яку після Другої
світової війни перевезли з села Озеро, нині від неї осталася лише велика купа
старих дощок, і хрест стоїть на місці, де колись був її престол. Коли Анна
Климівна сказала, що її тато у церковному хорі співав понад 80 років, здалося,
що це почулося. Але дід Клим прожив без двадцяти днів – 95 (!), і ще співав у
хорі у ду-у-же поважному віці! І співав з раннього дитинства. Анна Климівна за
фахом педагог, працювала і директором місцевої школи, але вже 25 років
трудиться у районному відділі освіти. Наразі методистом, і те, що їй вже 70
(!), яких ніколи в житті їй не даси, абсолютно не впливає на її працездатність.
Ви зразу й не повірите, але вона вже 8 разів вела на Говерлу різні групи з
Ківерцівського району, зокрема вчителів математики (бо сама математик). Але
перший день такої поїздки завжди її група проводить у храмах: люди моляться,
звертаються до Бога і отримують за своїми молитвами.
Анна Климівна каже, що у часи атеїзму старалася минати
ситуації, які б шкодили церкві і вірі.: “Бо Бог був, є і буде, і тільки Він
один нам завжди помагає!” Пам’ятає батькові заповіді, який казав, що людина у
житті повинна мати три речі. Найперше це віру у Бога, якому молитися і просити у
Нього здоров’я. По друге просити, аби Господь давав розум, а по третє, робити
людям добро. І тоді решта цінностей нашого земного життя тебе не оминуть. Про
місцевого батюшку Анна Климівна каже, що його родина є у селі прикладом
благочестивого християнського життя. В отця Олександра та матушки Алли –
п’ятеро діток, які добре виховані. Матушка керує церковним хором, сама має
унікальний голос, а хористи співають, повірте, як ангели.
З благословення митрополита Волинського і Луцького чин
освячення престолу храму у Борохові звершив архімандрит Аліпій (Сапіга), Йому
співслужили до двох десятків священиків і дияконів.: секретар Волинської
єпархії протоієрей Миколай Бондарук, настоятель храму Іоанна Богослова
протоієрей Олександр Кратюк, благочинний Ківерцівської округи протоієрей
Олександр Кондратюк, священик Георгій Поліщук, який є вихідцем із Борохова,
вихованцем отця Олександра, а нині сам служить духовним пастирем в одному із
районів Волині. А також співслужили протодиякони Ігор Савієвський і Ростислав
Петров, священики з навколишніх сіл. У своїй проповіді архімандрит Аліпій
говорив про те, що ось і храм у Борохові споруджено на честь святого Іоанна
Богослова, котрого називають ще апостолом любові. І саме любові, щирої й
безкорисливої, так не вистачає нині суспільству. Бо любов – це насамперед
жертва заради ближнього, заради Господа нашого і Його Церкви. І таку жертовну
любов й продемонстрували мешканці Борохова, коли бралися за, здавалося,
непідйомну справу: спорудження храму, котрий у цьому місці села, здається,
стояв в усі віки його історії. Настільки вписується він у простір, і до нього
хочеться приходити ще і ще.
Наталія МАЛІМОН
Немає коментарів :
Дописати коментар