Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
Борис Олійник
Скроні покрила сивина, в очах мудрість зібрана з роками,а серце тугою покрите. Старість. Для когось,- це довгожданий відпочинок, а для когось – доживання віку в самотності, безсиллі, приємних спогадах з минулого.
Члени ківерцівської організації К.Р.О.К. в передпасхальний день, з маленькими подаруночками, які скомплектували спільними зусиллями з вихованцями недільної школи, завітали у гості до пристарілих і одиноких малозабезпечених людей, що проживають у місті Ківерці.
Ці люди,на схилі літ, вже не так сприймають світ навколо, дивляться на нього не через рожеві окуляри, а через сумні очі, що бачили вже і горе, і радість. Що розу коли ми стукали до них в двері, нам відчиняла старенька бабуся чи дідусь. Низенька людина з пожовклою як старе фото шкірою, зморшками на обличчі і руках, а не з такою щирою посмішкою. Запрошували до хатини. Брали до рук якусь давню товсту книгу, перегорталась товста і важка палітурка і кімната наповнювалась спогадами з почорнілих сторінок. Їх розповіді можна було слухати годинами. Були такі від яких появлялась посмішка, були й такі, що душили слізьми не лиже того хто їх розповідає.
Старенькі щирі і відкриті, вони дуже раді коли до них приходять молоді люди, а не лише працівники служб для пристарілих і черговий лікар з швидкої допомоги.
Нам, молодим, є чого навчитися в цих, з посивілим чолом, людей. І поки ми ще не розтратили всі свої літа, дані нам, будемо спішити творити добро.
Немає коментарів :
Дописати коментар