Повчання про те, які плоди дає молитва

Оскільки молитва є проханням добра у Бога, Який є Джерелом благ і Подателем тим, хто просить у Нього, і “всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів” (Як. 1, 17), – то молитва перш за все є винуватицею всякого добра, як тілесного, так і душевного. Вона ж і виявляє християнина. Адже молитвою ми сповідуємо те, про що Сам Господь промовляє: “Я є Господь Бог твій”, і тим самим свідчимо, що ми не знаємо іншого Бога, окрім Нього, і на Нього Єдиного уповаємо, Йому Одному поклоняємося, Його Одного шануємо, від Нього Єдиного шукаємо милості, а цим ми вже й сповідуємо, що Він є Бог Живий, Вічний, Всюдисущий, Всезнаючий, Всемогутній, Який піклується про все і є Єдиним подателем різноманітного добра. Він є Бог наш, Господь наш, Промислитель наш, і ми народ Його і вівці пастви Його (Пс. 99, 3).

Молитвою ми також свідчимо, що ми віримо тому, що обіцяв Бог, і що Бог є істинний і правдивий у Своїх обіцянках, бо Він Сам нам повелів молитися і обіцяв, що Він почує нас. Молитвою утверджується і примножується віра, немов те дерево, яке чим більше поливають, тим воно швидше росте. Божа благодать, як тихесенький дощик, сходить на молільника і зрошує його серце, і творить це серце плідним на добрі справи. Молитвою ми уникаємо хибної безпечності, адже, коли молимося, сповідуємо Всюдисущого Бога, Який все наглядає, і Якого як Всюдисущого потрібно боятися і шанувати. Молитвою ми підіймаємося на боротьбу із диявольськими спокусами, гріхом і всіляким неблагополуччям. Молитва є християнською зброєю, якою боремося із дияволом та його слугами і оберігаємо себе й нашу душу. Молитвою ми відганяємо смуток і скорботу. Коли ми вірному товаришу розповідаємо свою скорботу, то цим отримуємо певну втіху. Тож чи не набагато більшу ми отримуємо втіху і коли свою скорботу розповідаємо нашому Преблагому і Милосердному Богові і від Нього просимо втіхи? Молитва є бесідою із Богом. Яка це велика справа! Тлінній людині розмовляти із Богом Великим і Безсмертним! Великим щастям для себе вважаємо розмовляти із земним царем, настільки ж бажанішим є благо – розмовляти із Царем Небесним і Вічним! Коли ж забуваємо про молитву, нас очікує все протилежне: зменшується і зникає віра, людина сама по собі не може боротися із спокусами, і тому втрачає Страх Божий і грішить. Звідси ж виникає і розпутне, безбожне життя, потім відчай і зрештою безсумнівна загибель.

Святитель Тихон Задонський  (Переклад з російської)