Проповідь про багатого юнака

Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа! Амінь.

Святе Євангеліє розповідає нам про те, як одного разу до Христа підійшов багатий юнак і запитав: " Учителю благий Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?" (Мф.19: 16). Це питання є дуже важливим і для нас з вами. Було б добре, якби ми частіше запитували себе: «Що я повинен зробити для того, щоб успадкувати життя вічне" Господь говорить юнакові у відповідь: "Як хочеш увійти в життя, то виконай заповіді» (Мф.19: 17). Юнак, який був благочестивим і не тільки добре знав усі заповіді, а й виконував їх, подумав, що Господь говорить про якісь нові, невідомі йому заповіді. Тому він і питає Христа, які заповіді необхідно виконати. І Господь говорить: "не вбивай", "Не чини перелюбу", "не кради", "не лжесвідчи", "Шануй батька і матір", і "Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф.19: 18). Однак щось підказувало юнакові, що необхідно зробити щось більше, ніж просто дотримуватися заповідей для того, щоб успадкувати Царство Небесне. І тоді Господь говорить йому: "Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє і роздай убогим, і матимеш скарб на небі; і приходь і слідуй за Мною" (Мф.19: 21). Почувши ці слова, юнак відійшов від Христа. І Спаситель говорить: "Важко багатому увійти в Царство Небесне, і знову кажу вам: Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже" (Мф.19 :23-24). Учні Христа здивовано запитували Його: так хто ж може спастися? У відповідь Господь вимовляє дуже важливі слова: «Людині це неможливо, Богові ж усе можливо" (Мф.19: 26).

    Ми дуже схожі на цього євангельського юнака, який, почувши заклик Христа все залишити в цьому світі і слідувати за Ним, пішов від Нього Розсерджений. У житії преподобного Антонія Великого розповідається, що коли він, увійшовши в церкву, почув саме це євангельське читання, вийшовши з храму, продав весь спадок свій, роздав убогим і пішов у пустелю. Хто з нас здатний розлучитися з усім, що має?

    Так що ж нам зробити, для того щоб успадкувати життя вічне? Не готові ми розлучитися може бути, з тим малим, що маємо в цьому житті. Хтось із нас навіть може сказати: ". Та нічого я не маю крім, однієї єдиної сорочки або плаття, потоптаних черевиків і постільної білизни Що я можу продати і роздати, з чим я можу розлучитися в цьому житті, щоб йти у слід Христа Спасителя? " Звичайно, матеріально не всі ми багаті. Але давайте зараз подумаємо не про матеріальне багатство, а про те, чим багата наша душа. Якщо кожен з нас уважно подивиться всередину самого себе, то, що ми там побачимо? Гордість, самолюбство, марнославство і інші гріхи, якими сповнене наше життя.

    Ось одна з головних пристрастей, яка володіє нами і становить наше-"багатство". Ми так звикли судити і засуджувати людей, що від цього відмовитися не можемо. Це ж моє право: я бачу погане. Це погане я засуджую, Я маю право засуджувати. І від цього права суду над ближніми ми відмовитися ніяк не можемо. Хто з нас вчинить так, як про це говорить Євангеліє, хто з нас здатний від усього серця вибачити грішникові, якого ми бачимо перед собою, його гріхи? Хто з нас може від цього "​​багатства" відмовитися?

     Не маючи можливості розлучитися з матеріальними благами, перш за все, необхідно розлучитися з нашим "багатством" гріха, для того щоб безперешкодно слідувати за Христом. Але крім наших гріхів ми маємо найбільше багатство, яким ми обдаровані Богом - наше життя. Як ми розпоряджаємося цим багатством? Чи готові ми вжити його на те, щоб ділитися ним з тими, хто перебуває поруч із нами? Як і яким чином ділитися цим багатством? Присвятити своє життя на благо тих людей, які поруч з нами. А давайте подивимося, на що ми вживаємо це багатство? На самих себе, тільки на своє благо. Тому що ми себе любимо більш ніж оточуючих, на яких часто не хочемо звертати ніякої уваги. Господь же говорить нам про те, що найбільше благо для нас, якщо ми віддамо своє життя заради інших людей: "Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін.15: 13). Приклад того, як можна віддати самого себе за інших, ми бачимо в особі Христа Спасителя. Він віддає Себе заради нашого блага, заради нашого спасіння. А якщо ми називаємо себе Його учнями, то давайте виконувати те, до чого закликає нас Господь! Будемо відповідати високому званню християнина!

     Деякі з нас можуть сказати: «Але ж це неможливо, тому що ми немічні і слабкі, ми не готові розлучитися зі своїми гріхами, ми не готові присвятити себе на благо ближніх" Але будемо пам'ятати - те, що неможливо людям, можливо Богу. А тому будемо просити допомоги Божої. Щоб Господь допомагав нам гідно здійснювати наше християнське життя, щоб всі зусилля  своєї душі і свого тіла ми вживали на пошуки Царства Божого. Щоб ще тут на землі ми стали насельниками Божественного Царства і щоб у всій повноті, у всій красі і в усьому досконало це Царство Боже відкрилося нам в житті Майбутнього Віку. Амінь.

Протоієрей Валерій Захаров, 2009