Ківерцівське благочиння

	Набедреник Атрибут богослужбового одягу священика. Має вигляд продовгуватого плата прямокутної форми, що носиться на довгі стрічці біля стегна справа, а після вручення палиці (див. нижче) зліва.
	Камилавка Головний убір фіолетового, чорного чи іншого кольору у вигляді розширеного доверху циліндра.
	Жовтий нагрудний хрест Традиційно називають золотим наперсним хрестом або протоієрейським хрестом, хоча остання назва очевидно помилкова. Носиться поверх одягу.
	Сан протоієрея (для ченця – сан ігумена) Посвячення в чин протоієрея відбувається через хіротесію, тобто через покладання рук єпископа. В перекладі з грецької слово протоієрей означає перший священик (слід розуміти як старший священик).
	Палиця Елемент повного богослужбового вбрання священика, що символізує меч духовний. Являє собою плат, що має форму ромба, до одного з кінців якого кріпиться довга стрічка. Носиться біля стегна справа.
	Хрест з прикрасами Для виготовлення такого хреста традиційно використовуються благородні метали та коштовне каміння. Носиться поверх одягу.
	Митра (для ченця – сан архімандрита) Головний убір з прикрасами, використовується під час богослужіння. Протоієреїв, нагороджених митрою, називають митрофорними.
	Право служіння Божественної Літургії з відчиненими царськими вратами Наступною після митри нагородою є дозвіл на служіння Літургії з розчиненими царськими вратами до Херувимської пісні. А вже наступною нагородою після цієї є благословення на служіння Літургії з відчиненими царськими вратами до молитви «Отче наш».
	Патріарший хрест Нагородження відбувається у виняткових випадках, за особливі заслуги перед церквою, згідно з наказом Предстоятеля. Носиться поверх одягу.
	Сан протопресвітера Нагороджуються лише представники “білого” духовенства (тобто, священики не-ченці), у виняткових випадках, за особливі заслуги перед церквою, за ініціативою і рішенням Предстоятеля.

Традиції нагородження духовенства ієрархічними відзнаками можуть відрізнятися у різних Помісних Церквах.

Тема церковних нагород докладно розкрита у Вікіпедії. Пропонуємо вашій увазі наступні статті: Нагороди Української православної церкви (Московського патріархату) та Ієрархічні нагороди Української православної церкви (Московського патріархату). Крім того радимо ознайомитися з книгою єп. Марка (Головкова) «Церковный протокол», в якій автор торкається різних питань щодо церковних устрою, термінології, етикету тощо. Ось лінк для завантаження.

Чи дозволяється православному християнину святкувати 14 лютого (молодь святкує як день Валентина)?

Відповідь на запитання про святкування Дня святого Валентина читайте тут >>>

Порадьте, будь ласка, що робити з пластиковими пляшками, в яких освячувалась вода. Гадаю, що викидати на смітник їх не можна, то ж як з ними бути?

Пляшки, в яких освячувалася вода, можна використовувати для поповнення запасу свяченої води, тобто набирати на водосвятних молебнях, чи коли їдете по святих місцях де є джерела беріть їх з собою щоб набрати води, а якщо вони вам непотрібні просто спаліть їх. (Свящ. Михаїл Кулакевич).

Чи можна православній молодій людині користуватися інтернетом і в яких межах, зокрема чи можна проводити свій час в інтернеті в соціальних мережах - на сайті Однокласники, і інші подібні для листування сайти для молоді.

Згадаймо слова апостольські: «Все мені дозволено...» і далі. В одному з сучасних перекладів цей уривок читатиметься так: «Все мені дозволено», — стверджуєте ви. Та у відповідь я вам кажу: не все доцільно й бажано. Навіть якщо це правда, що «усе дозволено мені», але ніщо не повинно володіти мною як рабом». Християнин, котрий осягнув бодай основи аскетичної науки (тобто вчення про боротьбу з гріхом), не тільки постійно задається питанням «а чи буде це корисно для мене?», але ставить питання ще глибше: «а чому мені хочеться цього?» Візьмімо собі за правило завжди дивитися в корінь, щоб розпізнати, які з наших бажань йдуть від чистого і богобоязливого серця, а які навіяні дияволом через слабкість нашої плоті, немічність розуму і кволість душі.

Особистий досвід знайомства з соціальними мережами явив мені як потенційну користь, так і потенційну шкоду від користування ними. Учням молодших і середніх класів, я категорично не радив би користуватися цими ресурсами, та й взагалі користування інтернетом їм варто було б дозволяти лише під пильним наглядом батьків. У всесвітній мережі дуже легко можна натрапити на інформаційні матеріали, що здатні травмувати дитячі несформовані душі. Дещо старші і більш свідомі молоді люди могли б послуговуватися інтернетом для комунікації, але надзвичайно важливо тверезо оцінювати необхідність у такому спілкуванні – які межі цієї необхідності, якщо вона є взагалі. «Через багатослів’я не уникнеш гріха» (Притч.10:19).

Тим, хто читає багато публіцистики і слідкує за новинами, соціальні мережі надають віртуальний майданчик для обміну посиланнями на важливі інформаційні матеріали, забезпечують можливість обговорення тих чи інших проблем в колі однодумців. Але і тут ми нерідко розсіюємось, забуваємось і висловлюємо свої нікому не потрібні думки з приводу або й без приводу. Безумовно, це прояв марнославства і гордині. Постійне виставляння нових фотографій себе улюбленого, нескінченні перегляди фотографій “друзів”, намагання вигадати найоригінальніший статус, щоденне очікування коментарів, оцінок, лайків – усе це, я переконаний, ознака прихованої патології, психологічної неповноцінності, аскетичної незрілості і духовної несвободи. Раб Божий Федір Михайлович вважав, що «можливо, найвищий подвиг людини в тому, щоб зуміти обмежитися в житті роллю другої особи».

Полюбімо свободу! Свободу відмовитися від переглядів будь-чого і на будь-який термін, від нових дописів і найдотепніших статусів, полюбімо свободу роками не оновлювати фото у своєму профілі, наприклад. Знайдімо і випробуймо, від чого ми залежні, а тоді відсічемо це при самому корені. Будьмо господарями самих себе: послуговуймося усім тільки в тій мірі, в якій це корисно для нас і не загрожує нашій безцінній Богом дарованій свободі. (Свящ. Ігор Г.).

Скажіть будь-ласка, чи допустимо ходити дівчині в миру з розпущеним волоссям? І ще, як потрібно себе поводити в мирському колективі і як треба одягатись, щоб не відрізнятись від інших, і поряд з цим залишатись православними?

Поміркуймо разом над цим питанням і спробуймо в небагатьох словах виразити те, про що насправді можна писати дисертацію.

Чи маємо ми підстави стверджувати, що в Святому Письмі нам дано конкретні і незмінні правила зовнішнього благочестя? Боюся, що не маємо. Ми не можемо просто перенести звичаї юдеїв апостольської доби у сьогодення і сказати, що ось так було, є і завжди бути повинно всюди. Простий приклад. Ми знаємо, що апостоли і сам Господь обідали за столом напівлежачи (згадайте євангельське “возлежати”). Невже з цього слідує, що дана норма етикету була канонізована на всі подальші віки? Аж ніяк. Більше того, якщо б ми сьогодні побачили групу людей, що сидить (чи то лежить) за столом саме в такий спосіб, то природно сприйняли б це як щось ненормальне, неблагочестиве і негідне наслідування.

Ми знаємо, що апостол заповідував жінкам молитися з покритою головою. Це поганий звичай? Зовсім ні, це дуже хороший і правильний звичай. Приснопам’ятний о. Олександр Мень, якого “ревнителі” нерідко називають крайнім лібералом, одного разу просто вивів з храму жінку, яка відмовлялася покрити свою голову. Такий свій вчинок він мотивував тим, що можна внутрішньо не погоджуватися зі звичаєм, але необхідно з повагою ставитися до традиції. Та чи можна строго судити, до прикладу, тих православних американок, котрі зовсім не покривають свої голови на молитві, бо так вже повелося у них? Не знаю. Але якщо судити їх, що начебто нехтують словами апостола, то не менш строго треба судити тих, хто нехтує іншими словами, сказаними у тому ж розділі того ж послання. «Кожна жінка, яка молиться... з непокритою головою, ганьбить голову свою... Та чи природа сама не вчить вас, що це соромно для чоловіка мати довге волосся?» (1Кор.11:5,14). Стосовно останніх слів у нас заведено казати: «Ну, бачте...» і далі слідує три мішки софізмів. Виходить, що навіть заповідані апостолами правила зовнішнього благочестя не можуть мати статусу морального імперативу на всі віки і за всіх обставин.

Який же висновок з цього можна і варто зробити? Читаючи Святе Письмо, ми повинні вловити його внутрішню інтуїцію. Апостоли прекрасно розуміли, що насправді зовнішнє має лише відносну цінність, воно слугує тільки для того, аби бути адекватним відображенням внутрішнього. «Так само хочу я, щоб жінки одягалися скромно і розумно, в те, що їм личить. Не варто робити розкішних зачісок, прикрашати себе золотом, перлами чи дорогим вбранням. Натомість, як і личить жінкам, що присвятили себе Богові, їм слід прикрашати себе добрими вчинками» (1Тим.2:9-10). «Нехай краса ваша буде не зовнішньою, завдяки розкішній зачісці, золотим прикрасам або пишному вбранню, а внутрішньою, що йде від самого серця. Богом цінується нев’януча краса – лагідний і спокійний дух» (1Пет.3:3-4).

Отже єдине, чим насправді має вирізнятися християнка з-поміж інших, – це мирний незлобливий дух і постійна готовність на добрі діла. Будь-які крайнощі у відношенні до зовнішнього, як то відверта безсоромність – з одного боку, або ж напускна, показна “аскетичність” – з іншого боку, привертатимуть до людини непотрібну їй увагу оточуючих, що тільки заважатиме справжньому духовному діланню, внутрішній автономії духу. (Свящ. Ігор Г.).

Хто такий священник? Які його обовязки перед Всевищим і людьми? Хто такі монахи?

Священик – свого роду депутат від віруючого народу. Начебто такий як усі: нічим не кращий і нічим не гірший, але уповноважений бути служителем вівтаря від імені громади. Для успішного несення цього служіння Господь дає йому особливий дар - благодать священства, що передається неперервним ланцюжком рукоположень від апостолів і їхніх ставлеників – єпископів – до нинішніх священнослужителів. Священик, в силу своїх пастирських зобов’язань, зазвичай буває озброєний необхідними знаннями краще від пересічних вірян, а тому одне з його служінь – учительство. Священнослужіння – звершення богослужінь – теж послух, який несе священик, як очільник громади християн, з благословіння єпископа. Ціль усього, що робить священик, – бути живою іконою Господа Ісуса і вести отару Христову до спасіння.

Православним монахом (ченцем, іноком) за формальними ознаками є той, хто, склавши перед Богом обітницю безшлюбності (відмова від будь-яких статевих стосунків), некорисливості (відмова від накопичення майна, безпристрасне ставлення до нього) і послуху (відмова від свавілля, покірність духівнику), пройшов обряд чернечого постригу. А за своєю глибинною суттю монахом є той, хто буквально виконав те, до чого Господь закликав спраглих духовної досконалості: «Якщо хочеш бути досконалим, іди й продай все, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним, й матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною» (Мт.19:21). Чернець за прикладом апостола Павла відмовляє собі у радощах сімейного життя, аби цілковито присвятити себе служінню єдиному Богові. «Хотів би, щоб усі люди були такими [безшлюбними], як я» (1Кор.7:7), тому що «неодружений чоловік дбає про Господнє, тобто як догодити Богу; одружений дбає про життєві справи – як догодити жінці» (1Кор.7:32-33). «Бувають такі чоловіки, які народилися скопцями (тобто, нездатними до статевих стосунків – І.Г.), а ще бувають такі, яких люди зробили скопцями, та є ще й такі, котрі вирішіли не одружуватися заради Царства Божого. Той, хто може сприйняти це вчення, нехай сприймає його!» (Мт.19:12) – ось це теж про ченців. (Свящ. Ігор Г.).

Монах есть тот, кто миру непричастен,
Кто говорит всегда с одним лишь Богом,
Кто, видя Бога, сам бывает видим,
Любя Его, он Им любим бывает
И, светом становясь, всегда сияет.

Монаха хвалят — всё равно он нищий,
В дом приглашают — всё равно он странник.
О дивное, немыслимое чудо!
Среди богатств безмерных — я нуждаюсь,
Владея многим — остаюсь я беден,
Среди обилья вод — томлюсь я жаждой.

Кто даст мне то, что я уже имею?
И где найду Того, Кого я вижу?
Как удержу Того, Кто в сердце дышит,
Но вне всего, Незримый, пребывает?
Име́яй уши слы́шати — да слышит,
Словам безумца с трепетом внимая!

(Преп. Симеон Новий Богослов)

Читати інші добірки запитань/відповідей >>>

• Що робити зі старими церковними календарями; із вицвітшими і надірванними іконами?

Один архідиякон на подібне запитання відповів так: "Благочестивая утилизация да послужит нам достойным решением сего архисложного вопроса". Інакше кажучи священні зображення, книги і т.п., що стали непридатними для особистого чи богослужбового вжитку, можна благоговійно з молитвою спалити. Ось тільки попіл від згорілих речей, як мені здається, не варто викидати у місце, де топчуться ногами. Якщо Ви не знаходите можливості так вчинити, принесіть ці речі у храм і передайте священику - хай це буде його головний біль. (Свящ. Ігор Г.).

• Чи можна дивитись по телевізору про екстрасенсів?

звісно не можна, і не тільки по телевізору. Екстрасенсорика це ніяка не наука, яка нібито допомагає людям у тих чи інших проблемах.Екстрасенсорика є позачуттєве сприйняття світу і дія на нього. Телепатія (відчуття на відстані), ясновидіння (зорове сприйняття на великій відстані), проскопія минулого (бачення минулих подій) і майбутнього (бачення майбутнього або пророцтво, ), магія (управління силами світу, у тому числі іншими людьми), спіритизм (викликання духів і спілкування з ними), біоэнерготерапія (лікування біополем, або життєвою енергією) і так далі - усе це різновиди екстрасенсорики.
Чаклуни і маги називають екстрасенсорику (в даному випадку біоэнерготерапію) магією. Так, наприклад, вважає цілитель-екстрасенс А.Бабич, екстрасенс з великим стажем Н.Е.Марєєва прямо називає екстрасенсів, що займаються "лікуванням" аурою (біополем), чаклунами, а маніпуляції екстрасенса - "чаклунськими операціями" (Гареев З. Мама, не продавай мене екстрасенсові // Мегаполіс-експрес. - 1996. - № 39). Чаклун і маг В. М. Бедаш признається, що лікувальна магія - екстрасенсорика або біоэнерготерапія - є зелена магія. А як знає кожен християнин магія це є "мерзость пред лицем Божии". І що до телевізора, ми дуже багато часу свого життя витрачаємо бесплідно, особливо біля екранів телевізорів, адже основна маса телепрограм є не тільки некорисною але і негативною. (Свящ. Андрій Яковлюк).

• скажіть будь-ласка коли можна приступати до сповіді? не давно почули у храмі як священик сказав що якщо напередодні не постили то сповідатись не можна. точніше, якщо Різдво випадає у цьому році у суботу то в неділю сповіді у храмі не буде бо всі будуть напередодні розговлятись.

Питання про те, як часто потрібно сповідатися і причащатися, в який спосіб говіти, є злободенними як ніколи, адже сьогодні існують різні практики і різні підходи, котрі в більшій або меншій мірі відповідають традиції апостольської церкви або ж суперечать їй.

Мені важко уявити які-небудь об'єктивні причини, з яких священик міг би відмовити у сповіді людині, яка щиро і невідкладно цього бажає. Священик може лише попросити вірянина зробити це в інший, більш зручний для батюшки час, а не просто відмовити у сповіді.

Інша справа - Святе Причастя. З пастирських міркувань деяким парафіянам справді можна відмовити у Причасті, але при цьому священик бере на себе серйозну відповідальність перед Богом за духовне здоров'я цих парафіян. Але, на мою думку, ситауція, яку Ви описали в своєму запитанні, є ненормальною і відмова у Причасті в такому випадку була б необгрунтованою. Священик теж буде розговлятися на Різдво, а наступного дня неодмінно причаститься. Тут потрібна мудрість. Канонічних перепон до причастя немає, є пастирські (тільки чи вірні?) міркування. Бажаю Вам знайти мудрого духівника, котрий підкаже і правильно скерує Вами у цій ситуації.

Наполегливо рекомендую ознайомитися з лекцією єп. Філарета (Звєрєва) - http://www.kiev-orthodox.org/site/worship/3339 та з доповіддю прот. Димитрія Карпенка - http://www.kiev-orthodox.org/site/worship/3507 (Свящ. Ігор Г.).

• Чому потрібно говорити Христос Рождається а не Христос народився?

Якщо відповісти коротко, то жодного значення немає як Ви будете казати: “народився” чи “народжується” (“рождається”). Мабуть, кожне з цих слів, в силу морфологічних особливостей, несе відповідно відтінок істинно звершеної колись події або ж події вічно актуальної і дійсної в літургійному житті Церкви. Наведемо інший приклад: катехизис стверджує, що Син Божий предвічно народжується від Отця, а в Символі віри ми стверджуємо віру в Сина, предвічно [вже] народженого від Отця. Отже, не зважаючи на морфологічні тонкощі, як одне, так і інше твердження являються істинними.
P.S. Англійці кажуть "Christ is born" або "Christ has been born", тобто "Христос народився". (Свящ. Ігор Г.).

• Чи може хлопець вступати до духовної семінарії якщо батьки не вінчані і не живуть разом?

Безумовно може. Дитина не несе відповідальності за подібні вчинки своїх батьків. Проте необхідно перейматися долею своїх батьків і в міру своїх можливостей сприяти нормалізації стосунків між ними. (Свящ. Ігор Г.).

Настоятель Покровського храму смт. Цумань свящ. Михаїл Кулакевич у п’ятницю 25 листопада на прохання директора Цуманського лісгоспу Грицая О. А. освятив новозбудовану лісову дорогу з твердим покриттям між селами Берестяни та Скреготівка Ківерцівського р-ну, протяжністю 12 км. На відкриття найдовшої лісової дороги прибули високі гості з Києва та області. зокрема голова державного агенства лісових ресурсів України Віктор Сівець, заступник голови Волинської ОДА Віталій Карпюк , керівник Волинського лісового господарства Богдан Колісник, голова Ківерцівської районної ради Михайло Марчук, сільські голови сусідніх сіл, керівники установ і організацій області та району.

Світлини